ЧАРІВНИЙ КИЇВ, Я ЛЮБИТИМУ ТЕБЕ ЗАВЖДИ

Вагончик неквапом підіймав мене вгору від Поштової площі, злегка поскрипував та з кожним метром відкривав усе більш прекрасні краєвиди. Я була в передчутті. Кожен свій візит у Київ я починаю саме звідси, неодмінно Київський фунікулер та Володимирська гірка. 

Прогулянка по парку, чарівливі панорами на Дніпро, місто, та звичайно Свято-михайлівський монастир з його золотими куполами та особливим заспокоєнням. Такий маршрут став моєю особистою маленькою традицією, ось вже майже вісім років я не змінюю її. Щоб зараз не відбувалося в моїй країні та улюбленому місті, свій наступний візит до Києва я почну також, впевнена у цьому на сто відсотків.

У 2014 я поїхала з міста, в якому народилася та прожила велику частину життя. Донецьк був окупований Росією, за ці роки став для мене чужим, як і люди, що підтримують новий режим. Я полетіла жити в теплу східну країну, але українкою бути не перестала. У відпустку я тепер вирушаю не до моря, а у прекрасний Київ.

Любов до столиці України зростала, міцніла та перетворилася на тепле почуття, що огортає всю душу. Це моє місто, близьке за духом, енергетикою та атмосферою. З його площами та скверами, проспектами та провулками, спальними районами та історичними місцями. З привітними киянами, співучою мовою з усілякими діалектами різних куточків країни, ароматом акацій, київського торта та почуттям безмежної свободи.

Парк на Володимирській гірці мене завжди зачаровує затишком, спокоєм, душевною гармонією. Зелень пухнастих дерев укриває прохолодною тінню в жаркі літні дні, а розглядати угодованих голубів та рудих білок я можу нескінченно, забуваючи про проблеми та метушню. 

Завжди купую тут каву, морозиво Каштан та довго милуюся видами Дніпра, пам'ятником Володимиру Великому та прекрасним Києвом, що розкинувся на всі боки. 

А ось потім складне питання, куди ж вирушити далі?) Може пройтися по звивистих тінистих алеях до скляного мосту, прогулятися біля Арки Дружби Народів, потерти велику бронзову жабу в Хрещатому парку та кинути пару монеток у її ненаситне черевце.

Потім спрямуватися в Маріїнський, такий же дивовижний, зелений та затишний, як усі парки Києва. А ще загадковий і трохи таємничий, з красивим палацом, названим на честь імператриці Марії Олександрівни.

А можна вибрати інший шлях, пройтися від Свято-Михайлівського монастиря мощеною кам'яною дорогою до Софіївського собору — перлини світової архітектури, пам'ятки історії та художнього шедевра XI століття. Прогулятися красивою та доглянутою територією, піднятися на дзвіницю або просто постояти біля пам'ятника Богдану Хмельницькому. До речі, саме тут у різдвяні свята найкрасивіша ялинка у Києві  та ароматний глінтвейн на новорічному ярмарку.

І знову непростий вибір, піднятися до Майдану Незалежності, він за десять хвилин ходьби пішки від Софійського собору. Але якщо вистачає сил, я вирушаю у бік Пейзажної Алеї, потім спускаюся по Андріївському і на Поділ. Випиваю чашку смачної кави у Львівській майстерні шоколаду або келишок шампанського в Naposecco на Контрактовій.

Хрещатик та головна площа міста нікуди не втечуть, сюди можна приїхати у вихідний, щоб погуляти головною вулицею столиці, вільною від автомобілів. У неділю та під час міських свят Хрещатик стає пішохідним, наповнюється жителями та гостями Києва, піснями вуличних музикантів, посмішками та дзвінким сміхом.

Пейзажна Алея запала мені в душу з першого погляду. Попри своєрідність, потертість та «облупленість» мозаїчних скульптур, незвичайне бачення художників — це живе та справжнє місце.

«Пейзажка» давно стала нетиповою туристичною пам'яткою, гості столиці люблять його так саме як і кияни. Особисто мене це не дивує, Пейзажна Алея варта того, щоб її побачити, як і панорами Києва, що відкриваються звідси.

Про Андріївський узвіз не треба говорити багато, але тут необхідно побувати. Не один раз, не п'ять, і навіть не десять, сюди можна приходити часто, поринаючи в атмосферу старого міста, милуватися архітектурою, пити каву в атмосферних кафе і навіть сходити до театру.

Це вулиця-музей, кожна будівля тут просякнута історією, легендами та загадками. А нові споруди успішно вписуються в архітектуру Андріївського.

Православний храм на честь Андрія Первозваного височить над цією частиною Києва, вона давно стала одним із символів столиці та своєрідним оберегом від усього поганого. Вірю, що саме у ці хвилини у соборі моляться за мир в Україні.

Скільки ж дивовижних місць у чудовому Києві? Складно порахувати! Я можу годинами тинятися без особливих цілей та не прокладаючи маршрут заздалегідь. Простора Велика Васильківська, Миколаївський костел із готичними верхівками, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, в якій можна провести цілий день.

Оновлена ​​Арсенальна, з величезною фуд-зоною та їжею на будь-який смак та гаманець. Неймовірна Батьківщина-Мати, дивлячись на яку захоплює дух і всю душу сповнює безмежна гордість за Київ, Україну та прагнення українців, що бажають бути вільними без деяких перешкод. 

Вечірній Київ — це окрема історія, суперсучасний та старовинно-історичний одночасно. Він підсвічується неймовірними кольорами сонця, що заходить, та виблискує різноколірними вогнями високих будівель. Столиця шумить автомагістралями, нічними клубами, стильними закладами, а також заколисує шелестом листя в маленьких двориках, садах, парках, звуками Дніпра та Русанівських фонтанів. 

Хіба можна не любити Київ, нічний та тихий, денний та динамічний, або мирно сплячий в передсвітанкову годину. Він прекрасний у будь-який час дня, у всі пори року та найнесподіванішу погоду. 

Я тримала у руках свіжий батон хліба та повільно кришила його у воду. Велика качка швидко ловила шматочки м'якоті, сміливо пірнаючи за тими, що починали тонути. Зграйка качиних малюків снували поруч і не поступалися у спритності їх матусі. Я сиділа у Голосіївському парку, не могла відірвати погляду від водної гладі та ненаситних птахів, які зовсім мене не боялися.

Моя відпустка підходила до завершення, ще не виїхавши я почала сумувати за Києвом. Це був червень 2021 року, відлітаючи я навіть не могла уявити, що трапиться з улюбленим містом та моєю Україною менше ніж через рік …

Скільки болю, руйнувань, забраних людських життів, сліз та безмежного горя принесла країна, яка нещодавно називала себе братською. Вибиті вибухами вікна будинків, що зіяють чорною порожнечею, зметені з лиця міста споруди, та люди, що вже місяць ночують у метро та підвалах... це не може бути реальністю ... це просто страшний сон …

Я хочу прокинутися від цього кошмару та відчути поскрипування Київського фунікулера, що підіймає мене на Володимирську гірку …