Історія успіху: Ореста Беган

Славиться земля українська родючістю та багатством, привітністю й гостинністю, людьми відкритими й талановитими. Сьогодні Royal Design знайомить вас с чарівною та творчою жінкою, засновницею L'more atelier, художницею та прихильницею української історії й культури. Знайомтеся, Ореста Беган. 

Ваші роботи мають стильний і незвичайний вигляд, а на сторінці Інстаграму можна прочитати дивовижну фразу «Одягни свій дім у вишиванку». Розкажіть, будь ласка, що ж ви все-таки робите, малюєте чи вишиваєте? 

Я роблю і те й інше. Поєдную абстракцію і вишивку, сучасне і старовинне. Хочу, щоб українське виглядало стильно, щоб цим хотілось прикрасити свій дім. Вишиванка для мене, це — відчуття краси, відчуття урочистості, свята, світла, єднання з родом, нацією, кодом, розуміння власної ідентичності, культури, багатолітніх традицій. 

Чому людина, одягаючи вишиванку, одразу стає красивою? На Великдень, на Різдво, на день Незалежності України, на хрестини чи на весілля, одягаючи вишиванку, відчуваєш себе відразу святково, бачиш себе таким красивим. І я подумала: а що якби окрім себе, одягнути ще свій дім у вишиванку?

Звідки така ідея, що надихнуло займатися цим напрямком? 

Пригадую, як два роки потому сиділа в кафе і робила колаж абстрактної картини та вишивки. Так хотілось, щоб українське виглядало стильно! Ця ідея крутилася в голові декілька тижнів. Попередньо я малювала абстрактні картини та вишивала лінійну вишивку, але мала внутрішнє відчуття і бажання створити щось унікальне, неповторне, щось своє. З того моменту саме такі речі я і роблю. 

Як відбувалося ваше професійне становлення, можливо, вплинув ВНЗ чи надихнули на творчість вчителі, кумири?

Художньої освіти у мене немає, та я завжди любила малювати. В початковій школі ходила на гурток малювання, а любов до вишивки прищепила вчителька праці. Я завжди любила створювати щось красиве, робити атмосферу, наповнююсь від естетики та красивих речей. Надихали мене люди, які живуть улюбленою справою. Я дуже довго шукала себе і відчуття, що я роблю щось цінне і це мені ще й подобається.

Що означає для вас ваша справа, це більше важка робота чи улюблене захоплення? 

Це моя улюблена справа, улюблене захоплення, та поки це лише хобі. Але дуже важливо, я обожнюю, те, що я створюю!

Ви пам'ятаєте вашу першу роботу, і чи є улюблене творіння?

Перша вишита картина для мене найсумніша, але дуже цінна. Вона була створена в перші місяці війни. Перебуваючи з сином у Польщі у родичів, я вирішила замовити собі полотна і фарби та хоч якось собі допомогти врегулювати свій стан, роблячи те, що любила.

На полотно виливала всі емоції, які тоді відчувала, весь біль, яку кожен українець переживав в той період, новини про Бучу... Якось натрапила на Reclaim, запрошували українських художників доєднатися до ініціативи та через свої картини показати, що відбувається насправді, їх мали розмістити на білбордах в Кельні, я вирішила доєднатись і так створила першу вишиту картину.

Вона має назву «24.02.22» та показує внутрішній стан, який відчували та відчувають усі українці. Але попри весь біль, відчай та страх, на ній зображена українська вишивка, яка пережила багато війн та репресій українського народу. Яка живе досі, яка буде жити далі та яку ми, як надбання української культури, передамо своїм майбутнім поколінням.

Картини з душею, так написано у вашому Інстаграмі. Що це для вас означає?

Кожна картина — це про українську душу, для мене вона вбрана саме у вишиванку. В кожній картині є частинка моєї душі, кожна моя картина унікальна і неповторна, створена в потоці, з любов'ю і як для себе.

Можете поділитися своїми планами на майбутнє?

Мрію, щоб українці, котрі живуть далеко, через мої картини отримувати теплу згадку про дім, відчуття України, відчуття рідної землі, згадували про рід і свою ідентичність.

Я мрію про власну виставку.

А ще я мрію про власну майстерню у власному домі. Буває приходить ідея посеред ночі, імпульс, щось створити і я просто встаю вночі і йду творити..

Наші традиційні бліц питання, щоб дізнатися про вас трохи більше:

Щоб могли побажати собі, та нашим читачам?